Восени 1939 року після початку Другої світової війни до СРСР потрапила велика кількість польських військовослужбовців. У своїй більшості вони не чинили опору радянським військам. Особливу увагу органи НКВС приділили офіцерському складові польської армії, що у більшості своїй був сформований із офіцерів запасу, представників інтелігенції, мобілізованих на початку війни з Німеччиною. Протягом короткого терміну польські офіцери були етаповані вглиб радянської території. Спочатку їх тимчасово розмістили в пересильних таборах. Пізніше для їх утримання було створено три великих табори військовополонених. Один з них був розташований в Україні, в м. Старобільську, районному центрі Луганської, на той час Ворошиловградської, області

 

У 1940 році в Москві було прийнято рішення розстріляти польських в’язнів.  Вся операція по знищенню військовополонених польських офіцерів, як і інші операції НКВС, була чітко спланована і проведена за звичайним сценарієм: доповідна записка Сталіну — ухвала на Політбюро ЦК ВКП(б) відповідного рішення. Виконання винесеного одним розчерком пера вироку майже 15 тисячам людей було проведено на території управлінь НКВС тих областей, де були розташовані табори. Місцем останнього притулку офіцерів із Старобільського табору, а це майже чотири тисячі осіб, став 6-й квартал Лісопарку м. Харкова, біля селища П’ятихатки.

 

Зараз тут знаходиться меморіальний комплекс жертвам тоталітарного режиму де поруч із загиблими польськими офіцерами покоїться прах репресованих радянських громадян. Тому на меморіали присутні знаки вшанування пам’яті загиблим в’язням різних віросповідань: католицький і православний хрести, зірка Давида, півмісяць.

 

Свою трагічну сторінку у низці подій, які частіше за все називають Катинською трагедією (за місцем найбільш масових злодіянь у Катинському лісі на Смоленщині) має ї Херсон. На Херсонському центральному цвинтарі знаходяться місця поховань людей, які загинули у Херсонській тюрмі. Серед них є ім’я, яке надзвичайно шанується у Польщі, але практично не відомо в Україні і в Херсоні. Це Маріуш Заруські.  Важко перелічити всі його заслуги: учасник бойових дій 1914-1918 рр., який пройшов війну від рядового до бригадного генерала, кавалер кількох орденів, ад’ютант президента Польщі Станіслава Войцехівського, суспільний діяч (засновник рятівної служби в Татрах і польського яхт-клубу), автор кількох книжок (поезія, книги про мореплавство).

 

У 1940 році Маріуша Заруского було заарештовано у Львові і засуджено на 5 років ув’язнення у Сибіру. У березні генерали перевели до Херсонської тюрми, де він захворів на дизентерію і помер у 1941 році у віці 74 років.

 

В Польщі ніколи не забували про Заруського. З 1945 року Спілка польських літераторів заснувала Премію ім. Заруського для письменників-мариністів, в містах, де мешкав генерал: у Варшаві, Гдині, в Закопане встановлено пам’ятні дошки. У 1997 році урна з землею з ймовірного місця поховання в Херсоні була доставлена у Польщу, і на старому кладовище в Закопане з’явилася символічна могила Заруского.

Не забуто Маріуша Заруского і в Херсоні. На центральному кладовищі встановлено символічний надгробок на місці де були знайдені рештки померлих і закатованих в’язнів Херсонської тюрми, а на дзвіниці костелу було встановлено дзвін “Маріуш Зарускі” відлитий у братній Польщі.