Історія Білозерки
Білозерка – містечко з населенням 8 тис. (2020 р.), від 2017 р. центр Білозерської селищної об'єднаної територіальної громади, колишній адміністративний центр Білозерського району (1920–2017).
Засноване 1780 року як маєток генерал-поручика Івана Ганнібала, одного із забудовників Херсона. 1847 року село отримало статус містечка. Має кримську та запорізьку передісторію.
Білозерка розташована на березі озера Білого, яке й дало назву населеному пункту. Біле озеро є заплавою річки Білозерки, яка у свою чергу вливається через вузьку протоку до правого дніпровського рукава – річки Кошової.
Археологічна доба
Георгій Скадовський, чиє ім’я тепер носить музей, – перший, хто почав досліджувати історію маєтку, яким володів, та навколишніх земель. Впродовж 1886–1889 рр. він провів ґрунтовні археологічні дослідження – вздовж річки Білозерки знайшов три антропоморфні стели, які вже у якості найдавніших художніх творів можуть презентувати білозерщину епоху міді (4—2 тисячоліття до н. е.). Таке ж символічне значення має мальована амфорка усатівського типу з вушками на плічках, виявлена у насипу кургану №8 (за нумерацією Скадовського).
Половецьку добу XI—ХIII століття презентують ще дві кам'яні баби. Окрім досліджених численних курганних поховань, найстаріші з яких сягають IV ст. до н. е. (загалом їх досліджено 90), Скадовський наніс на карту Білозерщини сім археологічних поселень, два із яких виявлені у безпосередній близькості до Білозерки, на річці Білозерці. Слід зауважити, що під власне Білозеркою такі дослідження проводити було неможливо, що залишає відкритим питання про заселення місця Білозерки у попередні епохи. Назву ж Білозерського поселення (городища) Скадовський дав об’єкту, який знаходиться нині у сусідньому селі – Дніпровському. Це поселення давньогрецьке, існувало від VI століття до нашої ери до середини III століття нашої ери, є найвіддаленішим на схід від Ольвії у складі Ольвійської хори (сільськогосподарської округи).
Вступ
1. Археологічна доба (до 200 слів)
2. Історична доба (до 300 слів)
3. Часи Ганнібала (до 400 слів)
4. Часи Безбородько (до 500 слів)
5. Часи Скадовських (до 300 слів)
6. Період першої державності (до 300 слів)
7. Між світовими війнами
8. Голодомор
9. Війна та повоєнні роки
10. Сучасність
Історична доба
Історичний літопис Білозерки можна вести від кінця XVII ст. На березі Білого озера, ймовірно у північно-західній його частині, де й нині б’ють джерела, була розташована кочівля Сафа-Гірай-Хаммамі, вказана на карті Річчі-Заноні 1767 р. Кочівля вочевидь отримала ім’я кримського хана Сафа-Гірая (1637–1703, хан у 1691 –1692 рр.). За характеристикою історика Халіма-Ремзі: «Був він людиною розумною, цінив вченість і освіченість, був щедрим. Це, однак, не врятувало його від інтриг знаті». «Хаммам» означає «купальню», що й дає імовірне місце розташування поблизу природних джерел. Саме на цьому місці пізніше розмістився запорізький зимівник, а ще пізніше маєток Скадовських. Вище гирла Білозерки, тепер теж в межах села, зазначався другий запорізький зимівник. Можливо саме вони згадуються у розписі 1754 року у володінні запорожців Платнірівського куреня Якима Кравця та Михайла Бойка.
Ще три зимівника розташовувалися східніше, на озері, за річкою на місці теперішнього Приозерного, а також на протилежному березі озера, на місці майбутнього монастиря, а наступний – ще східніше, на березі вже озера Безмен у гирлі балки. Всі вони з’явилися у середині XVIII ст., після підписання Бєлградської мирної угоди (1740).
У період наступної російсько-турецької війни 1768–1774 рр. окрім зимівників з’являється запорізьке поселення на південному узбережжі Білого озера поблизу кургану Кебиха – Бобрівка, ймовірно за ім’ям козацького полковника. А у південній частині теперішньої Білозерки, за балкою, на березі у часи заснування Херсона розмістився табір Новотроїцького кірасирського полку. Такі полкові поселення були розкидані вздовж кордону Кримського ханства, який проходив у ті часи вздовж Дніпра перед та під час анексії Криму 1783 року. У тому ж 1783 р. Новотроїцький полк було перейменовано на Катеринославський. Його шефом від 19 червня 1775 до 29 листопада 1796 рр. (від 5 жовтня 1791 посмертно) був князь Григорій Потьомкін.
Часи Ганібала
Першим володарем Білозерки був генерал-цехмейстер Іван Абрамович Ганнібал, який 1780 року отримав у дарунок 12 тис. десятин (131,1 кв. км) землі поблизу озера Білого за успіхи у будівництві Чорноморського флоту та міста Херсона. Власне це землеволодіння відмежували одночасно із землеволодіннями міста Херсона у вересні 1780 р. Тож 2 жовтня 1780, коли межувальник Олександр Лазарєв подав рапорт про відмежування земель місту Херсону та Івану Ганнібалу до межувальної експедиції Малоросійської губернської канцелярії, й вважається днем заснування Білозерки. Втім зрозуміло, що це дата умовна й достеменно невідомо, чи було на той час у цьому місці поселення, чи з’явилося воно пізніше, і наскільки пізніше. Першими поселенцями Білозерки були запорозькі козаки, що жили у навколишніх зимівниках та поселеннях. Від них походять прізвища родин Довгих, Здибаїв, Нечаїв, Сікоз, Скороходів та Щербин. Інші ж були переселенцями з Правобережної України й заселені у 1784 році.
Не менш важливою є дата 10 вересня 1781 року, коли «у слободі Ганнібала» було закладено церкву в ім’я Іоанна Хрестителя, тобто «небесного ангела» власника маєтку. Так само й саме поселення у ті часи називали Іванівкою. Церкву було освячено лише 21 квітня 1787 р. херсонським протоієреєм Іоанном Богдановичем. Архітектором церкви був Іван Матвійович Ситніков, який зводив Катерининський собор в Херсоні. Іван Ситніков у будівництві храму використав архітектурні традиції козацьких церков. Нажаль ця пам'ятка була втрачена через підтоплення. 1879 року на горі, у створі тієї ж вулиці, яка вела до берега і старої церкви, зведено нову кам’яну церкву в ім’я Іоанна Хрестителя.
Особистість Івана Ганнібала надзвичайно цікава й легендарна, як і отця його – арапа Петра Великого – Ібрагіма – наслідного принцу народу Котоко з центром у місті Логон на річці Логон – тепер Камерун, на кордоні з республікою Чад. Рідний брат Івана – Осип – був батьком Олександра Сергійовича Пушкіна. 25 липня 1778 року Іван Ганнібал призначений був на місце свого попередника Софрона Шубіна головним будівничим Херсона. Він прибув до Херсона, заснованого 8 вересня, 15 жовтня 1778 р. Збудував судноверф, заклав перший корабель чорноморського флоту, а потім ще кілька десятків суден, розбудував місто і у березні 1783 р. подав рапорт про звільнення за станом здоров’я 16 травня 1783 року заслуги Ганнібала відзначили орденом Святого Володимира І ступеня. 16 травня він був вже у Петербурзі. Через рік, 10 червня 1784 року Ганнібал продав свій маєток Олександрові Безбородькові.
Часи Безбородько
У купчій Іван Ганнібал вказав, що продав: «таємному радникові, при Її Імператорській Високості у прийняття чолобитних та інших справ, другому присутньому Державної колегії закордонних справ, керуючому поштами в державі, Олександру Андрійовичу Безбородьку нерухомий свій маєток, заведений і населений мною – Ганнібалом на землі, від уряду мені даний, що знаходиться у Катеринославському намісництві біля міста Херсона в урочищі Білозерці під рікою Дніпром. А узяв я – Ганнібал від нього, пана таємного радника Безбородька за весь свій нерухомий маєток і селян з усім зазначеним грошей 3 тисячі рублів».
У 1787 році власник Білозерки, Олександр Безбородько особисто приймав у своєму маєтку на Білому озері імператрицю Катерину ІІ та імператора Священної Римської Імперії (Австрії) Йосипа ІІ.
Це напевно найзначуща подія в історії Білозерки за весь час її існування.
З Камер-фур’єрського журналу Імператорської подорожі 1787 р., дізнаємося, що:
«Травня 14-го дня, Всемилостива Государиня з Графом Фалькенштейном зволили обідати у 15 верстах від Херсона, в слободі Білозерці, що належить гофмейстеру і таємному раднику, графові Олександру Андрійовичу Безбородько; були почастовані особисто господарем й після огляду того приємного місця розташування маєтку повернулися до міста о 5-й годині вечора».
За цими рядками може критися надзвичайно важлива конфіденційна бесіда двох монархів за участі лише довірених осіб. І відбулася вона на Білому озері.
Напевно, саме із цією подорожжю було пов'язане повеління Імператриці від 17-го травня, перед від’їздом з Херсона: «До земель казенної дачі, що на Вірьовчині поблизу міста Херсона, приписати земель до тисячі десятин, на яких сіяти і розводити ліс, властивий до полуденної смуги, із дотриманням правил, які прописані у проекті статуту про ліси, і на виконання того надати з кабінету 10.000 рублів».
У 1798 він продав «всю свою заселену землю, прозвану Іванівською або ж Білозеркою з деревнями Покровською і Олександрівською, з селянами і землею, що на Кінбурнській косі з різними угіддями підполковнику Балтазару Балтазаровичу Шкодовському (у подальшому прізвище записувалося як Скадовський) за тридцять п'ять тисяч рублів».
Часи Скадовських
Від 1798 року родина Скадовських стала власником великого маєтку.
Балтазар Балтазарович – поручик Польських військ в 1780 роках, був повіреним Могилівських поміщиків, які доставляли корабельний ліс у Херсон. Від 1794 року працював в Одесі начальником карантину й таможні. Втім близько 1808 р. був звільнений й переїхав до Білозерки. Помер 14 квітня 1814) за два місяці після народження сина Лева. Льву Балтазаровичу (1814–1871) потрібно було докласти багато зусиль, аби не втратити маєток через те, що мати одружилася ще раз й мала плани продажу Білозерки без урахування інтересів дітей Скадовського. Йому це вдалося, він залишив двом синам і трьом донькам близько 13000 десятин землі. У 1856 р. 280 десятин з них відвів під заснування жіночого благодійного притулку дівчат бідного стану і вдів на засадах монастиря. Від 1866 р. це був вже повноцінний монастир з трьома монахинями і понад ста душами бідних жінок-послушниць.
Маєток херсонського роду Скадовських був центром Білозерської волості Херсонського повіту. 1847 року селище отримало статус містечка. На заснованому тут в 1840 р. кінному заводі розводили коней степових порід. Діяла винокурня, поширене рибальство. У маєтку значний розвиток отримало скотарство, особливо вівчарство – налічувалося понад 170 тис. голів. Після закінчення сільськогосподарських робіт білозерчани плели з рогожі кошики, очеретяні мати, робили кінську збрую, постоли. Вироби возили в Херсон, продавали в Білозерці на двох щорічних ярмарках, на які з'їжджалися селяни, ремісники і торговці навіть з віддалених сіл. У містечку функціонували волосне правління, православна церква, школа, ощадно-позичкове товариство, лавка. Дорога до Херсона у 15 км була вимощена бруківкою, жителі активно їздили торгувати до губернського центру.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1359 осіб, а у 1912 р. до 2046 осіб.
Значного розвитку досягла народна творчість. Талановиті умільці виготовляли убори та рушники, використовуючи різні мотиви рослинного орнаменту. На початку XX ст. однією з найбільш відомих місцевих вишивальниць була Галина Іванівна Полова.
Білозерські селяни дбайливо зберігали пам'ять про героїчне минуле українського народу, відбитому в історичних піснях і думах. Український історик і письменник Дмитро Яворницький, який брав в 1886 р. участь в археологічних розкопках поблизу містечка, записав від місцевого селянина Д. І. Чумака такі пісні, як «А в городі, та в Гамані» (про козака Нечая), «Запорожці, ви добрі молодці», «Ой у Січі, у Самарі, там був козак Чалий ...».
Український період
1917—1920 років
Звістку про повалення самодержавства в містечку отримали 2 березня 1917 р. Після проголошення першого універсалу Центральної Ради органом влади в Херсоні було проголошено українську губернську Раду на чолі з В. М. Чехівським. 10 грудня 1917 Рада визнала Херсонщину невід'ємною складовою УНР. Всі українські партії перейшли на легальне становище. Перша спроба встановлення радянської влади на території краю відбулося на початку 1918 року. У січні в Білозерці був створений сільський ревком. Цей період тривав два місяці. Було проведено націоналізацію підприємств, ліквідовано попередній адміністративний апарат, встановлено «революційний порядок». Але, вже у квітні 1918 року радянські війська були витіснені з Півдня України. Встановилася, хоча й ненадовго, адміністрація Української Держави, у той же час у селі перебували німецько-австрійські війська. Правління гетьмана Павла Скоропадського протривало 8 місяців. На зміну, у грудні прийшла влада Директорії, а 29 січня 1919 р. прибули британо-франко-грецькі війська.
8 березня 1919 р. більшовицькі загони отамана Никіфора Григор'єва після кількаденного штурму захопили Херсон й на якийсь час у місті та в околицях влада перейшла до «Ради робітничих та солдатських депутатів». Під її керівництвом проводилася політика «воєнного комунізму», яка викликала велике невдоволення населення з акціями протестів, втім Григор’єв на той час не придушував національного руху. У Херсоні продовжував діяти Національний театр ім. Т. Г. Шевченка, де у травні була створена пересувна українська концертна трупа, що влаштувала концерти в навколишніх селах, у тому числі і у Білозерці.
З 13 серпня 1919 р. влада перейшла під контроль військ Добровольчої армії Півдня Росії під командуванням генерала Антона Денікіна. Лише у січні 1919 р. денікінці були вибиті з Білозерки радянськими частинами й з того часу встановилася Радянська влада.
Радянський міжвоєнний період
25 січня створено Волосний революційний комітет. Одночасно в селі відновив роботу і сіль ревком. 25 квітня 1920 р. на волосному з'їзді Рад обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Втім мешканці не сприймали серйозно нову владу, вони чинили збройний спротив політиці воєнного комунізму й Білозерка була охоплена антирадянським повстанням. Сільраду було розпущено й на певний час відновлено воєнізований революційний комітет. Місцеві повстанці вбивали партійних активістів, закликали населення не сплачувати «розверстку» і продподатку. У грудні 1920 року білозерські повстанці вбили першого комуніста Білозерки – Романа Вдовиченка. Повстання було придушене моряками Усть-Дніпровської флотилії.
На початку 20-х років вдалося організувати декілька артілей, товариств з обробки землі. З кінця 20-х років розгорнулася суцільна колективізація, почали створюватися колгоспи та радгоспи.
Йшов пошук нового оптимального адміністративного устрою. 1923 року був нарешті ліквідований поділ на повіти й волості при губерніях. Створені округи, близькі за розмірами до сучасних областей. З’явився Херсонський округ із центром у м. Херсоні. Після цієї реформи Білозерка стала центром сільради Херсонського району.
У 1932–1933 року радянським урядом був вчинений один з найстрашніших злочинів – штучний голод, відбираючи у населення зерно, а потім й буд яку їжу. Рятуючись від примусового вилучення хліба, місцеві селяни ховали продукти в ямах, розуміючи, що це вже був тяжкий злочин. Відкривалися кримінальні справи за крадіжки зерна. Збереглися відомості про засудження за часів Голодомору, мешканців Білозерки, за невиконання плану здачі хліба, «безгосподарність». Далі, у 1935–1937 рр. настали роки репресій. Незговірливі мешканці засуджувалися під приводом участі у контрреволюційних організаціях, антирадянській діяльності, звинувачувалися у зраді Батьківщині.
Від 1939 року Білозерка — районний центр Білозерського району. До його складу включено Посад-Покровську, Киселівську, Чорнобаївську, Арнаутську, Білозерську, Кизій-Миську, Широкобалківську, Царево-Дарську, Станіславську, Надеждинську, Олександрівську та Лупарівську сільські ради Миколаївської області.
17 серпня 1941 року Білозерка була окупована німецькими військами. Населений пункт звільнили 14 березня 1944 року за допомогою 295-ї стрілецької дивізії 1040 полку під командуванням генерала Василя Маргелова. У братській могилі в центрі села поховані сім полеглих визволителів, поруч – могила Героя Радянського Союзу, молодшого лейтенанта С. А. Харченко, який під час боїв на території району своїм тілом закрив амбразуру ворожого дзоту. Його ім'я носить вулиця, на якій знаходиться тепер музей.
Повоєнний період
30 березня 1944 року Указом Президії Верховної ради СРСР було утворено Херсонська область з частини земель Запорізької та Миколаївської областей з центром у Херсоні. До складу Херсонської області увійшов і Білозерський район. Після звільнення села від окупантів відновили роботу всі 5 колгоспних артілі, які у 1950 р. об'єдналися в один колгосп – ім. Будьонного з 5011 га землі. Протягом квітня – травня 1945 р. в Білозерський район надійшло 233 коня. 442 голови великої рогатої худоби і 912 овець. Відновила роботу Білозерська МТС. Одне з уцілілих приміщень було пристосоване під лікарню (почне діяти з липня 1945 р.). Відновилися заняття в середній школі, що розмістилася в тимчасовому приміщенні. Відкрилася районна бібліотека, розгорнув роботу клуб, у 1949 відбудовано школу. У 1950 р. колгосп почав вирощувати бавовну. За високий урожай цієї культури – по 13,4 цнт з 1 га – ланкова Є. М. Шпак (Шевченко) в 1951 р. була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Населення Білозерки швидко відновлювалося та почало зростати. Якщо в 1955 р. мешкало 3631 чоловік, то вже в наступному – 5168 чоловік. Від 1956 року Білозерка — селище міського типу.
У 1952 р. почався неформальний обмін передовим досвідом між білозерчанами і трудівниками Аджарської автономної республіки (Грузія). На честь цієї дружби члени артілі ім. Будьонного перейменували свій колгосп в «Батумський», а в Аджарії з'явився колгосп «Білозерський». Аджарці приїжджали до білозерчан вивчати методи інтенсивної відгодівлі свиней, отримували зразки відбірних породистих свиней, корів, а також насіння багаторічних трав, переймали досвід по вирощуванню овочів в парниках і теплицях, на поливних землях. Натомість для озеленення Білозерки з Грузії були надіслані декоративні дерева, а в самому селищі розбитий сквер українсько-грузинської дружби. У лютому 1965 р колгосп «Батумський» був реорганізований в радгосп із понад 1100 робітників і службовців. У 1969 р. радгоспом відкрито Білозерський народний історико-краєзнавчий музей.
У 1970-х рр. з'явилися нові вулиці: Гагаріна, Молодіжна, Свердлова, Херсонська та ін. У 1976 р. здано в експлуатацію приміщення районної лікарні на 370 ліжок, а в 1978 р. – санепідемстанції. На кошти радгоспу «Батумський» побудована двоповерхова восьмирічна школа на 640 учнів, заасфальтовані вулиці і площі, прокладені тротуари, введена в дію водопровідна мережа, газифіковані будинки, висаджено 5 тис. декоративних дерев і чагарників. У 1975 р., до 30-річчя Перемоги над гітлерівською Німеччиною, в селищі було встановлено відомий тепер пам'ятник – самохідну артилерійську установку, бойову машину 2-го гвардійського механізованого корпусу, яка брала участь у звільнені селища і району. У 1979 р. закладений парк Слави.
Станом на січень 1989 року чисельність населення Білозерки становила 9440 осіб.
Відновлення державності
Становлення незалежної України, літопис якої ведеться від 24 серпня 1991 року, випало на роки розпаду системи планового господарства, логістично зв’язаного між надзвичайно віддаленими підприємствами і господарствами, загальної кризи – економічної та політичної, але з великими надіями й волею до відновлення демократичної й вільної держави.
Сьогодні в райцентрі працюють підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, мережа торговельних підприємств, відділення Укрпошти, заклади охорони здоров'я, освіти та культури. Серед них дитяча музична школа, будинок культури ім. Сергія Бондарчука. У 1998 р. було відновлено богослужіння у приміщені старої церкви Святого Іоанна, зведеної ще у 1879 р. та напівзруйнованої за радянських часів.
На березі озера Біле (вулиця Кооперативна) облаштовані Білозерські джерела — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення від 1983 року, так звана «ванна молодості» має температуру від 12 до 14 градусів будь-якої пори. Поблизу, біля садиби, де народився й жив до 5-ти років відомий кіномитець Сергій Бондарчук, у листопаді 2000 року відкрито пам’ятний знак (вул. Кооперативна, 1).
У центрі селища 24 серпня 2001 року, з нагоди 10-ї річниці Незалежності України, встановлено бюст Тарасу Шевченку.
У результаті проведеної в Україні адміністративно-територіальної реформи, Білозерка втратила статус районного центру й від 2017 р. стала центром Білозерської селищної об'єднаної територіальної громади у складі 24 населених пунктів з площею 163,2 кв. км.