![00x.jpg](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_e02a19844e0441c8b9fa3a9c4493d393~mv2.jpg/v1/fill/w_147,h_66,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/7b4a69_e02a19844e0441c8b9fa3a9c4493d393~mv2.jpg)
![](https://static.wixstatic.com/media/a896d9_8e7327ab5ec84f80801a3d716dc13c7d.png/v1/fill/w_88,h_88,al_c,q_85,usm_0.66_1.00_0.01,blur_3,enc_auto/a896d9_8e7327ab5ec84f80801a3d716dc13c7d.png)
![Cover](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_3ffa5bd366ca41ec8a0af54cba0802be~mv2.jpg/v1/fill/w_147,h_103,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/7b4a69_3ffa5bd366ca41ec8a0af54cba0802be~mv2.jpg)
![01-02](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_0e84a8d0a7dc4e338bd1941608e4f9a7~mv2.jpg/v1/fill/w_147,h_103,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/7b4a69_0e84a8d0a7dc4e338bd1941608e4f9a7~mv2.jpg)
![cover](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_685ff9b6faac4f2db643df915011ee3b~mv2.jpg/v1/fill/w_147,h_103,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/7b4a69_685ff9b6faac4f2db643df915011ee3b~mv2.jpg)
![Cover](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_3ffa5bd366ca41ec8a0af54cba0802be~mv2.jpg/v1/fill/w_147,h_103,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/7b4a69_3ffa5bd366ca41ec8a0af54cba0802be~mv2.jpg)
Цюріх 2021
![Comix_Print_3.jpg](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_88c4756e663c47ccbddba40a713e2152~mv2.jpg/v1/fill/w_78,h_101,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/Comix_Print_3.jpg)
«Цюрих» – так місцеві жартома називали містечко Олешки неподалік від Херсону, коли воно ще називалося Цюрупинськ. Треба було додуматись перейменувати старовинне місто Олешки, відоме ще з 1084 року, на честь більшовика Цюрупи, який був ініціатором продовольчої диктатури, організовував так звані «продовольчі загони», які відбирали хліб і зерно у селян. Цюрупа народився в Олешках, і місто страждало на його ім’я з 1928 по 2016 рік, тобто аж 88 років. В останні десятиліття ніхто з місцевих вже майже не пам’ятав, хто такий той Цюрупа, але продовжувати жити з його ім’ям не хотілося… Може, тому й виник «Цюрих».
До речі, помер Цюрупа у 1928 році. В цей самий рік народилася Пелагея Солдатова, яку ми знаємо як бабусю Поліну Райко. Вона прожила у Цюрупинську все своє життя.
У Цюриху природа – що твоя Швейцарія. Річка Конка, дніпровські плавні, сосновий ліс. Не маючи художньої освіти, у віці 69 років бабуся Поліна почала малювати. Розписала свій будинок, літню кухню, хвіртки, паркани та гаражні ворота. Зображувала своїх родичів, тварин, природу. Малювала найдешевшою фарбою – емаллю ПФ, на яку витрачала всю свою мізерну пенсію. Сусіди не розуміли і поговорювали, що бабця збожеволіла. А було від чого…
У 1994-му в автокатастрофі загинула улюблена дочка Олена. Через рік помер чоловік, з яким жилося не дуже – він любив лише рибалку і випити. Коли у 1998-му Поліну перший раз показали по телебаченню, син сидів у в’язниці, а коли повернувся – пиячив, вимагав гроші, навіть намагався зарізати. В решті решт він пропив все, що було у будинку, і помер від цирозу печінки. Але навіть могили сина і чоловіка на місцевому кладовищі Поліна розписала квітами. Весь свій біль вона перетворила на яскраві картини.
Творчість Поліни Райко – складне явище. Це і наїв, і аутсайдер-арт, і ар-брют (від французького Art Brut – грубе, «необроблене» мистецтво. Цей термін для творчості непрофесійних митців у середині XX століття запровадив французький художник Жан Дюбюффе для опису зібраної ним колекції картин і скульптур, створених маргіналами суспільства).
«Наївне мистецтво нас заспокоює, в той час як ар-брют викликає почуття страху», – казав французький арт-критик Мішель Рагон. Художники-наївисти зазвичай змальовують красу навколишнього світу, а для художників ар-брюту і аутсайдер-арту творчість – це скоріше арт-терапія, спосіб звільнитися від пережитих трагедій, впоратися з важкою підсвідомістю.
Поліна Райко почала розмальовувати свій дім після трагедій, які сталися в її житті. Її образна система поєднує християнську, радянську і язичницьку символіки. Її дім – це мікро-космос. Це світ, який вона створила, коли залишилася у будинку сама.
Взимку 2004-го року Поліна Райко на зворотному боці дзеркала (єдиному незафарбованому місці у хаті) намалювала свій автопортрет, на якому вона молода і красива – і тихо пішла з життя.
У 2021 році її будинок включено в перелік об’єктів культурної спадщини Херсонської області.
Автори
![Hero2.jpg](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_13062cb7a19946ffa8a5be3a4eec4ee6~mv2.jpg/v1/fill/w_133,h_152,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/Hero2.jpg)
![Comix_Print_4.jpg](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_607c96095f2747eabd1024ca22ff22dd~mv2.jpg/v1/fill/w_182,h_120,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/Comix_Print_4.jpg)
© 2021 Про Поліну Райко мовою коміксу «Цюріх - 2021».
![Comix_Print_2.jpg](https://static.wixstatic.com/media/7b4a69_919d53873e714e2cbe3268423e99dc9a~mv2.jpg/v1/fill/w_67,h_24,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/Comix_Print_2.jpg)
Проект “Zurich 2021: про Поліну Райко мовою коміксу” підтримує Європейський Союз та
Goethe-Institut в Україні за програмою Дім Європи.