Про Поліну Райко мовою коміксу

«Цюрих» – так місцеві жартома називали містечко Олешки неподалік від Херсону, коли воно ще називалося Цюрупинськ. Треба було додуматись перейменувати старовинне місто Олешки, відоме ще з 1084 року, на честь більшовика Цюрупи, який був ініціатором продовольчої диктатури, організовував так звані  «продовольчі загони», які відбирали хліб і зерно у селян. Цюрупа народився в Олешках, і місто страждало на його ім’я з 1928 по 2016 рік, тобто аж 88 років. В останні десятиліття ніхто з місцевих вже майже не пам’ятав, хто такий той Цюрупа, але продовжувати жити з його ім’ям не хотілося… Може, тому й виник «Цюрих». 

До речі, помер Цюрупа у 1928 році. В цей самий рік народилася Пелагея Солдатова, яку ми знаємо як бабусю Поліну Райко. Вона прожила у Цюрупинську все своє життя.

У Цюриху природа – що твоя Швейцарія. Річка Конка, дніпровські плавні, сосновий ліс. Не маючи художньої освіти, у віці 69 років бабуся Поліна почала малювати. Розписала свій будинок, літню кухню, хвіртки, паркани та гаражні ворота. Зображувала своїх родичів, тварин, природу. Малювала найдешевшою фарбою – емаллю ПФ, на яку витрачала всю свою мізерну пенсію. Сусіди не розуміли і поговорювали, що бабця збожеволіла. А було від чого… 

У 1994-му в автокатастрофі загинула улюблена дочка Олена. Через рік помер чоловік, з яким жилося не дуже – він любив лише рибалку і випити. Коли у 1998-му Поліну перший раз показали по телебаченню, син сидів у в’язниці, а коли повернувся – пиячив, вимагав гроші, навіть намагався зарізати. В решті решт він пропив все, що було у будинку, і помер від цирозу печінки. Але навіть могили сина і чоловіка на місцевому кладовищі Поліна розписала квітами. Весь свій біль вона перетворила на яскраві картини.
Творчість Поліни Райко – складне явище. Це і наїв, і аутсайдер-арт, і ар-брют (від французького Art Brut – грубе, «необроблене» мистецтво. Цей термін для творчості непрофесійних митців у середині XX століття запровадив французький художник Жан Дюбюффе для опису зібраної ним колекції картин і скульптур, створених маргіналами суспільства). 

«Наївне мистецтво нас заспокоює, в той час як ар-брют викликає почуття страху», – казав французький арт-критик Мішель Рагон. Художники-наївисти зазвичай змальовують красу навколишнього світу, а для художників ар-брюту і аутсайдер-арту творчість – це скоріше арт-терапія, спосіб звільнитися від пережитих трагедій, впоратися з важкою підсвідомістю. 

Поліна Райко почала розмальовувати свій дім після трагедій, які сталися в її житті. Її образна система поєднує християнську, радянську і язичницьку символіки. Її дім – це мікро-космос. Це світ, який вона створила, коли залишилася у будинку сама. 

Взимку 2004-го року Поліна Райко на зворотному боці дзеркала (єдиному незафарбованому місці у хаті) намалювала свій автопортрет, на якому вона молода і красива – і тихо пішла з життя. 

У 2021 році її будинок включено в перелік об’єктів культурної спадщини Херсонської області.